Соціальні комунікації: теорія і практика / Social Communications: Theory and Practice

Теорія інмутації та теорія гандикапу: шляхи перетину

2026-04-17T18:11:51+03:00

Актуальність. У цифрову епоху інтенсивна медіатизація суспільного життя та стрімкий розвиток цифрових платформ спричинили глибоку кризу довіри до комунікативних сигналів. Соцмережі, медіа й політичний дискурс перетворилися на арену «сигнальних війн», де масово поширюються фейки, дипфейки й симулякри. Традиційні моделі комунікації вже не здатні пояснити механізми стабільності й трансформації значення в умовах інформаційного перевантаження. Актуальним є концептуальний синтез теорії інмутації (Холод, 2011) і теорії гандикапу (Zahavi, 1975).

Мета. Виявити концептуальні точки перетину теорії інмутації та теорії гандикапу (costly signaling) і показати їхній евристичний потенціал для аналізу надійності, стабільності й трансформації соціальної комунікації в цифровому середовищі.

Методи. Дослідження базується на порівняльно-аналітичному методі, семіотичному аналізі, системному підході й елементах дискурс-аналізу. Проведено теоретичний синтез концепцій та емпіричну ілюстрацію на реальних кейсах.

Результати. Визначено спільні риси теорій (проблема стабільності/нестабільності сигналу, контекстуальна зумовленість) і ключові відмінності (негативна незворотна трансформація vs. позитивний механізм чесності). Запропоновано синтетичну категорію «інмутаційного гандикапу». Її евристичну цінність продемонстровано на конкретних кейсах. Ідеться про звернення Президента В. Зеленського до світових парламентів (2022–2025), російський дипфейк про «капітуляцію» (2022) і глобальні інформаційно-психологічні операції РФ з використанням ботів і дипфейків (2022–2026).

Висновки. Синтез теорій заповнює наукову лакуну в комунікативістиці та пропонує нове бачення для розуміння «сигнальних війн». Категорія «інмутаційного гандикапу» має важливе практичне значення для комунікаційної безпеки, медіаграмотності й ефективної протидії дезінформації в цифрову епоху.

Комунікативні практики воєнного волонтерства: внутрішньоорганізаційний вимір

2026-05-14T16:00:56+03:00

Мета дослідження. З’ясувати вплив соціальної активності воєнного волонтера як працівника медичного закладу на внутрішньоорганізаційну комунікацію, комунікаційний клімат колективу та формування репутаційного капіталу організації-роботодавця в умовах тривалої війни.

Методи дослідження. Дослідження реалізовано як якісне кейс-дослідження впродовж січня 2024–жовтня 2025. Емпіричну базу становили напівструктуровані інтерв’ю з працівниками медичного закладу (n = 50), неформалізоване спостереження за комунікаційними процесами, а також контент-аналіз внутрішніх комунікаційних матеріалів та аналіз публічних комунікацій.

Результати. Встановлено поступову трансформацію комунікативних практик від персоналізованої мобілізації до горизонтальної самоорганізації підрозділів. Зафіксовано зміну норм солідарної взаємодії. Виявлено інституціоналізацію колективних практик соціальної активності. Зафіксовано репутаційний ефект: публічна соціальна активність працівника асоціювалася зі зростанням довіри до організації та проявами «репутаційного імунітету» під час інформаційних інцидентів.

Висновки. Соціальна активність працівника-волонтера може виступати системним каталізатором змін у внутрішньоорганізаційній комунікації: посилювати горизонтальні зв’язки, консолідувати колектив навколо практик солідарності та підтримувати психологічну стійкість через спільне смислотворення. Виявлено механізм репутаційного перенесення, за якого суспільна довіра до публічно активного працівника частково транслюється на організацію-роботодавця. Практична цінність результатів полягає в рекомендаціях щодо управлінської підтримки соціально активних працівників та інтеграції волонтерського досвіду у внутрішні комунікаційні політики й практики соціальної відповідальності медичних установ у воєнних кризах.